elbuholector.com

Юлія Джугастрянська, ЛітАкцент

До читання людину підштовхує певна внутрішня потреба. А всі потреби так чи інак зводяться до чотирьох екзистенційних страхів: смерті, самоти, свободи і сенсу, точніше безсенсовності, буття. Якщо вірити одному з головних представників напряму екзистенційної терапії І. Ялому, саме подолання цих страхів приносить людині щастя. Взаємодія з ними в той чи інший спосіб породжує тривогу та напругу в людській психіці, яка потребує вивільнення та прагне гармонізувати свій стан. Але мало хто каже собі: я боюся померти, тому піду почитаю тих, хто про це писав, – наприклад, може, «Чуму» Камю? Чи краще щось про тореадорів із Гемінгвея? Швидше, людина просто вибере книжку про щось співзвучне чи перегляне гостросюжетний фільм. Найімовірніше – постарається позбутися напруги –байдуже як, аби тільки якомога швидше. Та чи найбільш ефективно?

Численні дослідники біологічних і культурологічних складових читання давно стверджують: читання уповільнює сприймання інформації та дає змогу відрефлексувати свій емоційний стан і, можливо, навіть у чомусь його змінити, проживши новий досвід разом із персонажами.

Це досить просто уявити стосовно художньої літератури. А як же нон-фікшн? Його сфера незаоволених потреб видається дуже простою: бракує знань для досягнення мети – опрацьовуєш потрібні книжки, і – вуаля! Однак є ще й ті, хто читає нон-фікшн для власної втіхи, збагачення загальної ерудиції і буквально – задля згаданого уповільнення.

Відтак усе сходиться до двох іще простіших речей: емоційне задоволення та пошук знань. Отут зробимо крок назад і роззирнемося. Упродовж кількох тисячоліть людина отримувала знання та задоволення психічних потреб кількома способами: практика, усні перекази й читання. Ще раз: зробити, почути або прочитати. І в поєднаннях, й окремо. Перший – найефективніший, але й найнебезпечніший, зате отримані результати діють найдовше. Другий – більш безпечний, повільніший, але допомагає долати почуття самотності, дарує відчуття приналежності до племені та спільного проживання (гуртом легше вижити, отже, привіт додаткові способи подолання згаданих страху смерті та страху самоти). Третій – найповільніший, інколи найскладніший, але найбезпечніший, він дає змогу краще запам`ятати новий досвід і зберігає дистанцію між особистістю та процесом отримання досвіду. У житті складний момент не прогорнеш, а довколишні події не зупиниш, аби відрефлексувати. Відеоряд і/або звукову доріжку хтось уже сформував, розставивши акценти саме так, твір можна поставити на паузу, але не переінакшити.

Читаючи книжку, можна по-різному уявляти і проживати прочитуване залежно від психічного стану читача, не кажучи про керування процесом: паузи, вибірковість тощо.

Читання дає нам порівняно більшу свободу та допомагає відшукати власний сенс – і знову привіт екзистенційним страхам.

Ззовні все нібито просто, але що «під капотом»?

Як відбувається процес читання?

Еволюційно людський мозок не був пристосований до читання так, як скажімо, до розрізнення звуків чи предметів або істот довкола себе. Зрештою, читати й писати людство навчилося якихось 5000 років тому, натомість бігати, полювати, спілкуватися з собі подібними за допомогою звуків і жестів – уже сотні тисячоліть. Робота мозку при читанні розгортається в кілька етапів. Спочатку активізується первинна зорова кора і немовби «фотографує» побачені значки-літери та передає інформацію у кутову звивину, пов`язану з зоною Верніке, де зберігаються акустичні відповідники цих зорових образів. Слідом активується зона Брока, відповідальна за мовлення. До загального процесу залучаються і первинна слухова кора, пов`язана з зоною Верніке, та моторна кора (наприклад, умикаються лицьові м`язи, відповідальні за артикуляцію). Так ми подумки «чуємо» текст, який насправді читаємо мовчки. Що краще розвинений навик читання, то швидше відбувається декодування й розуміння тексту й ми його майже не чуємо внутрішньо. І навпаки: пригадуєте, як першокласник або дошкільнятко читає, промовляючи до себе кожне слово, спершу вголос, далі пошепки, і вже аж потім – подумки?

Тому навчати дітей читати змалку – корисно для розвитку мозку.

Однак прискорення руху нейронів у мозку – то ще не головна вигода. Найціннішою вважається терапевтична складова читання.

Вмикаючи моторну кору, мозок задіює наш чуттєвий досвід, тому коли людина читає про погоню – її пульс може пришвидшуватися, а коли про смаколики – в роті набігає слина. Пригадавши початок статті, легко уявити базовий терапевтичний ефект книжки: сумуєш і хочеш розради – почитай про щасливих персонажів, які успішно подолали труднощі, подібні до твоїх (саме в цьому насправді секрет успіху біографій видатних людей і компаній, які мотивують краще, ніж чимало селф-хелп літератури з порадами). Звідси ж походить і магія сторітелінгу: головне, щоб досвід персонажа потрібно корелював із читачевим. Адже спробуйте пояснити смак ананасів тому, хто їх ніколи не куштував.

Читати, слухати чи дивитися?

Або все разом, як у навчальних онлайн-курсах? Знову-таки, залежить від потреб і цілей читача. Коли мета полягає у швидкому оволодінні певними навичками чи пошуку більш-менш цілісної відповіді на конкретне питання, відеолекції з практичними демонстраціями допоможуть швидше, ніж тільки подкаст або друкований посібник. Хоча й вимагатимуть максимального залучення, на відміну від, скажімо, аудіозапису. Для відпочинку чи щоб позбутися внутрішньої напруги, просто заполонивши власну увагу чимось іншим, найефективнішим видається фільм або навіть комп`ютерна гра. Але чи це справді так? Повернімося до головних ефектів, які отримуємо, задовольняючи психічні потреби шляхом читання або слухання книжок, перегляду фільмів чи проходження комп`ютерних ігор (усі ці види об’єднує наявність історії, яку можна прожити разом із персонажем або наратором). Як наслідок усього цього, ми можемо розвинути свій мозок і/або отримати задоволення та змінити свій психічний стан (те, що можна поглибити наявну напругу, – окрема історія).

Крім усього сказаного, коли ми читаємо нехудожню літературу (або художню, але таку, що вимагає від читача певних зусиль для осягнення), процеси в мозку поглиблюються й активізуються, читання дає нам змогу засвоювати нове (хай то будуть знання чи досвід) повільніше і вдумливіше, комплексно опрацьовуючи відомості. Це розвиває зони мозку, відповідальні за прийняття рішень та аналіз (кажуть навіть, що за 100 років результати студентських IQ-тестів покращилися на 20 пунктів завдяки розвитку читацьких і писемних навичок).

Коли ми слухаємо книжку, справа розгортається дещо інакше: інформація сприймається швидше, до того ж мають значення інтонації й тембр голосу мовця або диктора.

Науковці двічі намагалися дізнатися, що ж усе-таки краще: читати книжки чи слухати? Спершу дослідники Пенсильванського університету запропонували студентам читати, тільки слухати, або читати і слухати уривок із науково-популярної книжки, а потім перевіряли якість засвоєння матеріалу шляхом опитування. Та вже через два роки вчені з Каліфорнійського університету копнули глибше і просканували мозок піддослідних студентів після завершення читання/слухання того самого уривку. Працювали з подкастами ВВС та їхніми розшифровками – знову нон-фікшн. Як виявилося, обидва процеси активували ідентичні зони мозку, а отже, і читання, і слухання книжок – однаково корисні для розвитку людини. Проте лише дорослої людини.

Для дітей найкориснішим виявилося повільне читання з розгляданням малюнків, що супроводжується спілкуванням із батьками.

Але все це стосується, швидше, пізнання та конкуренції з друкованими книжками. Фільми тривалий час залишалися нібито беззаперечними переможцями там, де йшлося про перемикання уваги, аж доки в 2018 році психолінгвісти Університетського коледжу Лондона провели експеримент, відстежуючи роботу мозку піддослідних під час перегляду окремих сцен «Гри престолів» і прослухування тих самих сцен в аудіоначитці. Виявилося, що аудіокнижки дужче зворушують наші емоції, ніж кінофільм, адже слухач доуявляє собі картини подій, активізуючи зони мозку, відповідальні за певний досвід. Це проявлялося у зміні температури тіла та швидкості пульсу і пояснювалося, серед головних чинників, еволюційною роллю сторітелінгу.

Папір чи екран?

Що ж до електронного читання, тобто зорового сприймання тексту з електронних носіїв – тут ситуація чи не найскладніша. Її почали досліджувати ще у 1980-х, а з 1992 року оголосили, що людина гірше сприймає та запам`ятовує «електронний» текст. Приблизно відтоді цю тезу почали перевіряти й спростовувати, аж доки в 2014 році норвезькі дослідники з університету Ставангера експериментальним шляхом довели протилежне: час, рівень розуміння тексту й емоційна реакція на прочитане однаковісінькі і для паперу, і для електронного носія. Навіть більше: літнім людям було легше читати з яскраво підсвіченого екрану. Водночас після 2006 вчені відстежили раптову зміну в процесі читання: якщо досі люди водили очима послідовно з рядка на рядок, то тепер читання стало F-подібним. Читач буквально прочитував ліву частину тексту і…доуявляв написане праворуч. Швидкість читання зростала, а розуміння – погіршувалося. Такий процес триває досі.

У паперових книжок такої проблеми немає саме завдяки тому, що їх можна помацати, понюхати, послинити, загнути кутика чи олівцем або ручкою написати примітку.

Всупереч технологічним досягненням – оце і є справді інтуїтивний інтерфейс, адже тактильні відчуття активізують наш мозок і буквально «заземлюють» читачів. Так виникає певна психологічна дистанція між читачем і прочитаним, яка допомагає абстрагуватися й осмислити інформацію. Натомість читачі з електронних носіїв відволікаються на гіперлінки та почуваються ніби телепортованими в книжкову дійсність. У них виникає тактильний дисонанс (haptic dissonance): у міру прочитання книжки фізичні відчуття не змінюються, проте їм важче орієнтуватися в тексті, а з іншого боку, читачі дужче захоплюються сюжетом під час прочитання, але й швидше його забувають.

Однак електронні книжки мають беззастережну перевагу – доступність. Їх не лише легко брати в подорож, вони також менше коштують і їх можна придбати в будь-якій точці земної кулі, де є інтернет.

Як свідчить дослідження ЮНЕСКО, електронні книжки стали справжнім порятунком для країн третього світу: станом на 2013–2014 роки в Нігерії на одну бібліотеку припадало 1 млн 350 тис. мешканців (у Японії, для порівняння, – одна бібліотека на 47 тис. людей).

Читання зі смартфону виявилося єдиним доступом до книжок і можливістю читати взагалі для більшості мешканців досліджуваних країн: Ефіопії, Гани, Зимбабве, Індії, Кенії, Ніґерії та Пакистану.

Тим часом читання зі смартфону залишається найскладнішим і найповільнішим типом: на 48% важчим, ніж читання з декстопа. Звісно, спеціально розроблені додатки покращують процес. Тож перейдемо до них.

Українському читачеві доступні і вітчизняні, й закордонні розробки. Читати англійською зручно з Amazon Kindle. Недарма компанія спонсорувала чимало досліджень із психології та нейробіології читання. Їхній застосунок дає змогу робити цитати, закладки, відстежувати свою швидкість читання, знати обсяг тексту до кінця книжки і до кінця поточного розділу, навіть прогнозувати приблизний час читання. Не кажучи про регулювання підсвітки екрану, кольору електронних сторінок тощо. Додаток дозволяє слухати і читати книжки онлайн та офлайн, зберігаючи їх у кабінеті користувача.

Книжки рідною мовою пропонують ряд додатків, де можна купити і електронні, і паперові видання різних українських видавництв. Читати або слухати їх після придбання можна буде в додатку з телефону або в особистому кабінеті на сайті. Для зручності можливі опції: нотатки, вибір шрифту (з засічками чи без), регулювання підсвітки та розташування тексту на екрані. Окрема фішка – фільтри пошуку, один із яких дає змогу шукати за іменем перекладача. У застосунку зараз пропонується 500 назв книжок, завантажувати їх на телефон або комп`ютер неможливо, про що відразу попереджають на сайті, але в режимі офлайн куплені електрокнижки доступні в мобільному застосунку.

Подібну послугу: читати або слухати, в паперовому чи електронному форматі, пропонує читачам і Yakaboo, але без окремого мобільного додатка. На сайті можна придбати понад 126 000 електронних книжок, із них лише 4336 – українською мовою. Із понад 18 000 аудіокнижок українською не представлено жодної.

Зате українські аудіокнижки сміливо пропонує перша українська аудіокнигарня Абук, яка за майже півроку встигла приготувати для слухачів уже 116 аудіокнижок і оновити додаток, зважаючи на читацькі звернення. Усередині застосунок містить зручний програвач, який запам`ятовує місце зупинки, можливість сортувати свої книжки за полицями та внутрішніми фільтрами, а також пошук за читцями – з фото і короткою інформацією про кожного. Не дивно (чи завдяки тому?) чимало читацьких відгуків відзначають саме якісну начитку аудіокнижок. Ну, й окрема улюблена користувачами опція – можливість слухати, перебуваючи й онлайн, і офлайн.

На початку 2019-го платформа Літнет запустила українську версію і зараз пропонує читачам близько 5000 книжок українською. Особливість платформи полягає в тому, що вона до певної міри сполучає «інтерфейси потреб» автора і читача. Перший прагне бути почутим (опублікованим) і отримати віддяку, зокрема й матеріальну, за свою творчу працю, не кажучи про емоційний фідбек. А читач потребує пізнання та втіхи (незрідка через вивільнення від напруги). Щоб дужче зацікавити й утримати аудиторію, Літнет має кілька видів контенту: безплатний, платний завершений і підписку (платну чи безплатну) на книжки в процесі їх написання. Крім того, автори зазвичай активно спілкуються з читачами, беруть до уваги їхні відгуки в процесі роботи над книжкою, а читачі, натомість, можуть нагороджувати улюбленців віртуальними відзнаками й голосувати за них у конкурсах (привіт, гейміфікація з прокачкою обраного автора-персонажа), до того ж робити це все навіть під час читання. Також можна вибрати шрифт, один із трьох варіантів кольору тла та посторінкову чи суцільну подачу тексту.

Ідею співавторства розвиває іще один проект, який запустила цього року в США Юлія Палатовська, раніше – маркетологиня у сфері комп`ютерних ігор. Її проект Choices: Story You Play – це, по суті, гібрид комп’ютерної гри та книжки. Користувачі неначе гортають комікс, обираючи ключові репліки свого персонажа, які визначають черговий поворот сюжету. За окрему доплату або перегляд реклами можна отримати віртуальні кошти, на які потім виміняти сюжетні ходи чи атрибути. Співпереживання персонажеві, набуття нового психічного досвіду (чого варті «ігрові досягнення» за побудову комунікації з іншими героями), можливість повернутися й переписати та переосмислити сюжет – усе те, за що ми любимо легке розважальне чтиво. У бібліотеці доступно вже 95 книжок-сюжетів, де кожен розділ відповідає рівневі гри. Щоправда, всі вони – англійською мовою.

Раніше спробу поєднати ролі автора й читача, так заохочуючи до читання, намагалися творці мобільного застосунку Hooked. Там зареєстровані користувачі писали оповідання в формі смс-діалогів, подібних до чату. Пригадуєте щоденники пса, який замовляв собі піцу й писав повідомлення господареві? Це одне з оповідань, які постали на Hooked, хоча основним жанром там був горор. Розробники позиціонували свій проект як нову форму наративного сторителінгу, чат-фікшн для покоління Z. Читачам нові повідомлення випадали з певною швидкістю, залежно від швидкості читання. Коли користувач читав повільніше за задану норму, його на певний час ставили на паузу. Щоб не чекати, можна було купити ключ доступу за символічну суму (як і в Choices зараз). Так розробники хотіли стимулювати підлітків до читання, однак «щось пішло не туди» і Hooked попри свій успішний старт (понад 20 млн завантажень станом на 2017 рік) наразі не підтримується.

Що чекає на читачів у майбутньому – прогнозувати і важко, і легко водночас. Ми точно продовжимо читати доти, доки не винайдуть іншого способу передавання інформації в мозок. Але навіть тоді ми залишимося здатними відчувати, а насолоджуватися цією здатністю можемо вже зараз. І в шаленому потоці інформації, яка лине на нас звідусіль, книжка, тобто великий цілісний текст (хоча поезія й коротка проза також засвідчили свою користь для мозку і психоемоційного стану людини, але це варто окремої розмови) залишється надійним способом уповільнитися і в обраних голосах оповідачів та персонажів почути самих себе.

P.S. Поки готувалася ця стаття, на Франкфуртському книжковому ярмарку представили електронну книжку, яка «занурюється в приміщення, де знаходиться читач, із адаптацією тексту під реакцію відвідувача», використовуючи камеру пристрою, на який її завантажено. І це вже тема для наступної розмови.

Юлія Джугастрянська

Народилася 1983 року на Вінниччині. Із 2001 року мешкає у Києві. Колишня студентка, а нині – аспірантка кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ імені Тараса Шевченка. Учасниця близько 20 наукових конференцій. Пише вірші, прозу і дисертацію. Авторка поетичної збірки «Сарматське коріння» (Вінниця:Тезис, 2001). Перекладачка з англійської

Джерело

DN, окремо від всіх писемних жанрів за додатковим навантаженням стоять притчі, казки та загадки. Як правило їх зміст протилежний екзистеційним страхам.

Може хтось опише фахово ступені когнітивності та сприйняття?