ВІДЧУТТЯ ВИХОДУ З ТІЛА ПОВ’ЯЗАНЕ З АНОМАЛІЄЮ ВНУТРІШНЬОГО ВУХА

Позиціонування нашого тіла у просторі, координація роботи всіх м'язів, пізнання навколишнього світу, збалансованість рухів у спорті та побуті забезпечують всього кілька кристаликів кальцію у завитку внутрішнього вуха. Абсолютно очевидно, що точка відліку координат базується на співрозмірності з гравітаційним полем Землі (Місяць, Марс, відкритий космос викликають інші відчуття). Порушення функціонування цього архіточного вестибулярного апарату обвалює всю координацію рухів та дає відчуття левітації (польоти тіла у сні та наяву :).

У 1958 році Роберт Монро випробував вихід з тіла в перший раз. Це почалося «без будь-якої очевидної причини», писав він. Його лікар, не знайшовши фізичного нездужання, призначив Роберту транквілізатори. Його друг-психолог розповідав мені, що він не дивлячись на це, він продовжив вивчати цей досвід. Зрештою, як розповіла ця людина, «деякі з тих, хто практикує йогу і східні релігії, стверджують, що можуть робити це, коли захочуть».

Монро намагався знову і знову. Він згадує про цей досвід у своїй класичній книзі «Подорожі поза тілом» 1971 року, яка зробила його предметом суспільної дискусії. Монро помер в 1995 році, але захоплення цим досвідом продовжило розвиватися.

Такий досвід може відрізнятися у різних людей, але часто він охоплює відчуття виходу з реального тіла і погляд вниз. Для неврологів це явище є новою можливістю: розуміння того, де помиляється мозок, може також дозволити зрозуміти, як він повинен працювати. Нейробіологи тепер вважають, що поза тілесні переживання пов’язані з вестибулярною системою, що складається з каналів у внутрішньому вусі, які відстежують розташування людини в просторі, і тим як ця інформація взаємодіє з іншими почуттями в мозку.

>

У недавньому французькому дослідженні Крістоф Лопес, невролог Університету Екс-Марсель, об’єднався з Майєю Елзіер, лікарем, яка працює з вестибулярними розладами. Деякі з її пацієнтів скаржилися на запаморочення, яке було викликано фізичними причинами, такими як рідина у внутрішньому вусі та інфекція сусіднього нерва. З 210 пацієнтів, що повідомляли про запаморочення, у 14%, за їхніми словами, був досвід виходу з тіла. Навпаки, тільки 5 відсотків здорових учасників дослідження говорили про подібні відчуття.

Серед пацієнтів, що зазнали таке, деякі говорили, що їх в процесі «засмоктує спіраль, як в тунелі». Інші описували «вхід в тіло, як лист в конверт». На думку Лопеса, такі відчуття є результатом невідповідності інформації, що надходить з пошкодженої вестибулярної системи і візуальних вражень.

Олаф Бланке, невролог з Федеральної політехнічної школи Лозанни, каже, що дослідження дає попереднім анекдотичним припущенням про сильний вестибулярний компонент у поза тілесних переживаннях тверді підстави. Бланке, який раніше працював з Лопесом, але не брав участі в поточному дослідженні, також нагадує, що електричне стимулювання області мозку, яка об’єднує вестибулярну і візуальну інформацію, може викликати ілюзію поза тілесного досвіду.

Але є ще одна загадка. У той час як 14 відсотків пацієнтів Елзіер, що мають проблеми з вестибулярним апаратом, повідомили про такі переживання, це все ж не 100 відсотків. І у здорових людей іноді є такий досвід. Один лише вестибулярний розлад не змушує людей відчувати, що вони покинули свої тіла. «Ми вважаємо, що досвід перебування поза тілом може бути поєднанням декількох факторів», – каже Лопес. Він також обстежив психічний стан пацієнтів і виявив, що в осіб з тривогою і депресією на додаток до запаморочення більше шансів мати такий досвід.

Джейсон Брейтуейт, психолог з Університету Ланкастера, виявив, що люди, у яких є інші перцептивні аномалії, такі як почуття незрозумілої присутності іншої людини або зміни форми тіла, також з більшою ймовірністю повідомляють про поза тілесні переживання.

Досвід поза тілом може мати відношення до певного способу, яким мозок намагається зрозуміти простір. Один із способів пояснити це, каже Брейтвейт, полягає в тому, що ваш мозок автоматично створює уявлення про те, як простір виглядає навколо вас з висоти пташиного польоту. Зазвичай ви бачите речі з вашої точки зору. Але коли щось обурює мозок і він не може осмислити різні потоки сенсорної інформації, може включатися ця модель сприйняття.

Для Брейтвейта вивчення поза тілесних переживань ставить великі питання про людину і її свідомість. «Двадцять чи тридцять років тому психологія вважала, що дослідження свідомості – це щось дике, пов’язане з медитацією і ароматичними паличками» – каже він (реакція одного – психолога Монро на Досвід поза тілом говорить багато про що). Але «незвичайні переживання в усіх формах мають велике значення для вчених і філософів, які цікавляться природою людини, навіть якщо здаються безглуздими або дикими».

Джерело Atlantic

В КОШИКУ
Товарів
на суму 0 грн.
Переглянути
КОШИК
0 товарів

НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона

СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
Валерій Верховський Той, хто чинить зло, завжди намагається приховати правду. Той, хто зі злом бореться, має вміти відрізняти правду від брехні, а добро від зла, випадковість від злого умислу. Така основа всіх детективів, кількість напрямів цього жанру з часів Едгара По та Конан Дойля значно збільшилася, проте наведений принцип чинний для всіх. Є детективи-загадки; класичний приклад це історії про пригоди отця Брауна: зло достатньо викрити і назвати за іменем. У Шерлока Холмса складніше: злочинцеві треба протиставити не лише логіку, а й застосувати силу. У американському "крутому" детективі, класиком якого був Реймонд Чандлер, інтелект детектива є додатком до силових методів досягнення справедливості. Детектив дає нам впевненість у невідворотності покарання зла, що інтелект, здатний до розвиненого логічного мислення, перемагає хитрість і підступність. Що добро в поєднанні з мужністю та холоднокровністю сильніші за зло. Саме зараз, коли на вулицях стає все більш незатишно, все більше зброї на руках, морально-етична планка стрімко падає, події з Лас-Вегаса взагалі вводять в ступор, отож психіка потребує захопливих історій, де герої яскраві, атмосфера тривожно-небезпечна, а справедливість врешті бере гору. Тобто хочеться якраз детективів: віртуозного розслідування зухвалого злочину. Хочеться нових місіс Марпл, Пуаро чи хоча б лейтенантів Коломбо. Цікавих детективів багато, дуже багато, ми відібрали найбільш концептуальні та талановиті, їх вже більше 56, тягнемо до сотки :)) #читати
Фантастика - йдеться про книжки чи про кінематограф - буває науковою, не зовсім науковою чи зовсім ненауковою (або фентезі). "Батьківщиною" фентезі є не середньовіччя і не казки та легенди, а підсвідомість; середньовіччя було такою собі колективною підсвідомістю західної цивілізації, тому більшість сюжетів і архетипів фентезі запозичено звідти. Нам мало цікавий справжній рицар Хруоланд, але ми знаємо про подвиги легендарного лицаря Роланда. У НФ ці припущення або можливі, або вірогідно можливі, у фентезі вони мають бути такими, що неможливі в принципі. Але є "смуга" на межі цих двох потужних течій фантазії, яку можна віднести і до того, і до того напряму, та яка не цілковито відповідає критеріям "твердої" НФ або "Чистої" фентезі. Тому поряд із стрічками, в яких дотримано традицій жанру та зображені зорельоти, кіборги, прибульці тощо, до переліку фільмів, які є визначними для кінофантастики, увійшли такі, що не дають вичерпного пояснення дивам. Припущення в таких історіях органічно вплетене у саму фабулу. Тож така фантастика має право називатися науковою, бо вона філософська, а філософія - наука. З огляду на теперішній швидкий рух до точки сингулярності, який пришвидшує розвиток ШІ є величезна потреба в обговоренні та обмірковуванні проблеми майже нового цифрового виду розумних істот... #читати
Микола Лукаш вважав Майка Йогансена людиною №1 в українській літературі, оскільки той був блискучим перекладачем з багатьох мов та унікальним письменником, абсолютно достойний нобелівської премії. Микола Лукаш був не менш важливий для Європейської культури і так само міг претендувати на цей почесний п’єдестал. #читати